"Червоний - то любов, а чорний - то журба..."
Дмитро Павличко - автор тексту найвідомішої української пісні "Два кольори", перекладач світових сонетів, поет-трибун Незалежності. Червоне й чорне ("червоний - то любов, а чорний - то журба"), радість і смуток перепліталися і у вірші, і в особистій біографії поета.
"Помер тиран, але тюрма іще стоїть"
Віршами Дмитра Павличка означився початок українського шістдесятництва - яскравого, новаторського, протестного, враз розбуялого багатством тонів і барв.
Молоді, талановиті, вони підхоплювали над радянською прірвою тридцятих-сорокових років обірвану нитку культурної спадковості, шукали затоптані корені й паростки.
Його перші спроби одразу помітили, до Спілки письменників прийняли з ініціативи Миколи Бажана, навіть не чекаючи заяви дебютанта.
З тих ранніх поезій, може, найгучнішою була антисталінська "Коли помер кривавий Торквемада…" - прозора й смілива алюзія, нагадування, що "помер тиран, але тюрма іще стоїть".
Дмитро Павличко: Україна - понад усе
Павличко вирізнявся серед своїх наддніпрянських ровесників і досвідом, і знаннями.
Він устиг закінчити польську гімназію в Коломиї (якось жартував, що батько віддав його до польської школи, ніби знаючи, як згодиться воно синові в статусі українського посла в Польщі). У Львівському університеті ще застав професорів старого вишколу, а відтак засвоїв класичну літературу.
Майстер сонета, був згодом таки найближчим до традиції київських неокласиків.
А ще на початку шістдесятих пише дитячі вірші - з ними виросли вже кілька поколінь, і кіт Мартин, який "мишей не їсть, а за рибою аж плаче", став улюбленцем багатьох маленьких читачів.
Золоторогий олень із однойменної казки ходить, звичайно ж, тими самими гірськими карпатськими стежками біля Стопчатова, якими мандрував у дитинстві сам поет.
Писалися ці вірші зі спонуки не в останню чергу особистої: першими вдячними слухачками ставали доньки Роксолана та Соломія.
Соломія й любов
Соломія вже й дорослою при нагоді цитувала ті рядки напам'ять, і, звичайно ж, їх любила її дитина.
Дмитро Павличко на перепохованні праху Олександра Олеся у Києві. Січень 2017 року
Соломія Павличко успадкувала літературний дар. Її піонерське дослідження українського модернізму стало відкриттям, ураз зробило академічне літературознавство галуззю, цікавою ширшому загалу - про ту книжку навіть у Верховній Раді депутати сперечалися.
Вони з батьком пристрасно дискутували про Франка й Коцюбинського, Яцкова й Кримського, і доньчин максималізм часто виявлявся для Дмитра Васильовича таки прийнятним.
Йому судилося пережити страшну трагедію, втратити Соломію - вона загинула у 42 роки внаслідок нещасного випадку. І потім у віршах, у спогадах все дошукувався пояснень непоясненному, збирав у разки намистини дорогих споминів…
Збірка інтимної лірики "Таємниця твого обличчя" одразу захопила читачів: ці любовні звіряння знали напам'ять, цитували, вони лунали й зі сцени, і в дружньому молодіжному колі.
Моя любове, ти як Бог, -
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім'я твоє.
А оте "найдовша з усіх доріг - дорога твого приходу, найбільша з усіх таємниць - таємниця твого обличчя" стало не лише поетовим зізнанням, а й щасливо знайденим глибинним, універсальним образом.
Знамениті "Два кольори"
У шістдесяті трохи відкрилися світи, вдалося побачити країни й континенти. А ще - відкрити цілий материк цензурованої української літератури, діставши змогу прочитати еміграційні видання.
Дмитро Павличко дуже багато перекладає. Серед блискучих зразків у тому доробку - його антологія "Світовий сонет".
Якби Павличко написав лише знамениті "Два кольори", він би одним цим текстом заслужив на місце в історії вітчизняної культури.
Покладений на музику Олександром Білашем, вірш зажив - без перебільшення - всенародної слави.
Червоне й чорне ("червоний - то любов, а чорний - то журба"), радість і смуток перепліталися і у пісні, і в особистій біографії.
Тодішній очільник української влади Петро Шелест радив дописати оптимістичний фінал. Непоступливий автор відмовився, так пісня й пішла у люди в своєму первинному варіанті.
Не бракувало успіхів, визнання, але були й доноси, і переслідування, й цензурні заборони.
Підлітком Дмитро Павличко долучився до діяльності УПА, відбувся тоді нетривалим арештом, проте, зрозуміло, пильні спецслужби ніколи про той епізод не забували.
І все ж поколінню шістдесятників судилося через десятиліття пережити те, що видавалося зовсім неймовірним, - київські мільйонні маніфестації під тими самими жовто-блакитними й червоно-чорними прапорами, які він бачив у дитинстві, які завжди лишалися незмінно дорогими.
Коментарі
Дописати коментар