У п'ятницю, 12 листопада, гімназисти та вчителі мали чергову нагоду вклонитися Слову в його красі та виразності, влучності та розмаїтті, взявши участь у XXII Міжнародному конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика. Мова, як величний Дніпро, увібрала в себе крапельки, струмочки слів, фразеологізмів, прислів'їв, приказок, думок, текстів, живого спілкування і стала душею нації, її генетичним кодом. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, поглиблювалося під пером Івана Котляревського, утверджувалося національним пророком Тарасом Шевченком, удосконалювалося згодом І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, ставало зброєю для Лесі Українки, гімном для Івана Франка, відлунювало тінями предків у М. Коцюбинського, сонячними кларнетами вигравало в П. Тичини, іскрометним сміхом наповнювалося в Остапа Вишні, розцвітало калиною на колимськім морозі і стоїчно витримувало життєві круговерті разом зі Стусом, щоб інкрустуватися геніал
