"Червоний - то любов, а чорний - то журба..."
Дмитро Павличко - автор тексту найвідомішої української пісні "Два кольори", перекладач світових сонетів, поет-трибун Незалежності. Червоне й чорне ("червоний - то любов, а чорний - то журба"), радість і смуток перепліталися і у вірші, і в особистій біографії поета.
"Помер тиран, але тюрма іще стоїть"
Віршами Дмитра Павличка означився початок українського шістдесятництва - яскравого, новаторського, протестного, враз розбуялого багатством тонів і барв.
Молоді, талановиті, вони підхоплювали над радянською прірвою тридцятих-сорокових років обірвану нитку культурної спадковості, шукали затоптані корені й паростки.
Його перші спроби одразу помітили, до Спілки письменників прийняли з ініціативи Миколи Бажана, навіть не чекаючи заяви дебютанта.
З тих ранніх поезій, може, найгучнішою була антисталінська "Коли помер кривавий Торквемада…" - прозора й смілива алюзія, нагадування, що "помер тиран, але тюрма іще стоїть".
Дмитро Павличко: Україна - понад усе
Павличко вирізнявся серед своїх наддніпрянських ровесників і досвідом, і знаннями.
Він устиг закінчити польську гімназію в Коломиї (якось жартував, що батько віддав його до польської школи, ніби знаючи, як згодиться воно синові в статусі українського посла в Польщі). У Львівському університеті ще застав професорів старого вишколу, а відтак засвоїв класичну літературу.
Майстер сонета, був згодом таки найближчим до традиції київських неокласиків.
А ще на початку шістдесятих пише дитячі вірші - з ними виросли вже кілька поколінь, і кіт Мартин, який "мишей не їсть, а за рибою аж плаче", став улюбленцем багатьох маленьких читачів.
Золоторогий олень із однойменної казки ходить, звичайно ж, тими самими гірськими карпатськими стежками біля Стопчатова, якими мандрував у дитинстві сам поет.
Писалися ці вірші зі спонуки не в останню чергу особистої: першими вдячними слухачками ставали доньки Роксолана та Соломія.
Соломія й любов
Соломія вже й дорослою при нагоді цитувала ті рядки напам'ять, і, звичайно ж, їх любила її дитина.
Соломія Павличко успадкувала літературний дар. Її піонерське дослідження українського модернізму стало відкриттям, ураз зробило академічне літературознавство галуззю, цікавою ширшому загалу - про ту книжку навіть у Верховній Раді депутати сперечалися.
Вони з батьком пристрасно дискутували про Франка й Коцюбинського, Яцкова й Кримського, і доньчин максималізм часто виявлявся для Дмитра Васильовича таки прийнятним.
Йому судилося пережити страшну трагедію, втратити Соломію - вона загинула у 42 роки внаслідок нещасного випадку. І потім у віршах, у спогадах все дошукувався пояснень непоясненному, збирав у разки намистини дорогих споминів…
Збірка інтимної лірики "Таємниця твого обличчя" одразу захопила читачів: ці любовні звіряння знали напам'ять, цитували, вони лунали й зі сцени, і в дружньому молодіжному колі.
Моя любове, ти як Бог, -
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім'я твоє.
А оте "найдовша з усіх доріг - дорога твого приходу, найбільша з усіх таємниць - таємниця твого обличчя" стало не лише поетовим зізнанням, а й щасливо знайденим глибинним, універсальним образом.
Знамениті "Два кольори"
У шістдесяті трохи відкрилися світи, вдалося побачити країни й континенти. А ще - відкрити цілий материк цензурованої української літератури, діставши змогу прочитати еміграційні видання.
Дмитро Павличко дуже багато перекладає. Серед блискучих зразків у тому доробку - його антологія "Світовий сонет".
Якби Павличко написав лише знамениті "Два кольори", він би одним цим текстом заслужив на місце в історії вітчизняної культури.
Покладений на музику Олександром Білашем, вірш зажив - без перебільшення - всенародної слави.
Червоне й чорне ("червоний - то любов, а чорний - то журба"), радість і смуток перепліталися і у пісні, і в особистій біографії.
Тодішній очільник української влади Петро Шелест радив дописати оптимістичний фінал. Непоступливий автор відмовився, так пісня й пішла у люди в своєму первинному варіанті.
Не бракувало успіхів, визнання, але були й доноси, і переслідування, й цензурні заборони.
Підлітком Дмитро Павличко долучився до діяльності УПА, відбувся тоді нетривалим арештом, проте, зрозуміло, пильні спецслужби ніколи про той епізод не забували.
І все ж поколінню шістдесятників судилося через десятиліття пережити те, що видавалося зовсім неймовірним, - київські мільйонні маніфестації під тими самими жовто-блакитними й червоно-чорними прапорами, які він бачив у дитинстві, які завжди лишалися незмінно дорогими.
Коментарі
Дописати коментар