Слухаймо Олеся Гончара

 3 квітня – 105 років від Дня народження Олеся Гончара. СЛУХАЙМО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА – ТО ГОЛОСОМ СИНА ГОВОРИТЬ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ АПОСТОЛ ДУХУ

«Доля Олеся Гончара, світоча української нації, так зріднена з долею України, як зріднені мати й син. Він прийшов на світ, коли з любові й муки після сивих віків борні народжувалася наша держава – Українська Народна Республіка. Він як ровесник її прожив з вірою, що вона, хоч і була розіп'ята  на  хресті,  ще  не  вмерла  і  не  вмре. Він дожив з цією вірою до Великодня її  воскресіння  і  урочисто  вітав  цю  святу годину  на  всенародному  вічі. Доля Олеся Гончара, лицаря красного письменства, сама як новела, де слово то будить усю планету соборним дзвоном, то звеселяє степовою тронкою, то сонячно світить символікою нації, то зоріє безсмертною лебединою душею. Він першим на весь світ провістив з України:

«А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін... Слухайте ж!»

СЛУХАЙМО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА втаємниченим шостим чуттям і почуємо його голос – зітхання з осиротілого дитинства, і крик порятунку серед завіяного снігами світу, і шепіт не раз повторюваної бабусиної молитви, і музику польоту бджоли з Романової пасіки через усе життя, і чари першого та незабутого кохання, і ридання за полеглими в боях, і клятву над їхніми могилами, і соборні дзвони, що розбудили націю, і набат у годину чорнобильського лихоліття й справдженого біблійного пророцтва про «звізду полин», і сполох-клич стати серце до серця на захист найбільшого скарбу нації – української мови.

СЛУХАЙМО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА – і, може, білі та голубі вітри принесуть з вічності останній крик убитого лебедя над піщаною косою в морі, який розбивав груди і будив Україну; відповідь на передсмертний стогін у нічному степу хлібороба Кресафта, який німо питав у світу: «А в чому річ?» – і будив Україну; заповітне слово дипломата, українця Кирила Заболотного перед вічним польотом у небеса, заглушене для людства ревом літаків, слово, яке прийде від сонця, впаде дощами на рідну землю, проросте буйним колосом і засвітить нам коло серця Україну.» ©Ярема Гоян.

У небесах любові до України світять народові його праведні слова як остання молитва на землі, запис у щоденнику за десять днів до відходу у вічність:«Дякую Богові, що дав мені народитися українцем».

СЛУХАЙМО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА– І ВІДКРИВАЙМО В ЙОГО СЛОВІ ЛЮДИНУ, ПИСЬМЕННИКА, СВІТОЧА ДУХУ І ЙОГО ДОБУ, НАРОД І УКРАЇНУ:

-  «Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..»

-  «Найбільша перемога – це та, яку здобуваєш над самим собою.»

- «Понищиш, кинеш у небуття батьківське, то й власне твоє життя безцільно впаде, заглухне в тебе ж біля ніг… Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити. Людині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина…» 

- «Сила розвіється, а правда ніколи!»

- «Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить!»

- «Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.»  

- «Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо…Руйнуємо своєю байдужістю.»

- «Любити ближнього — це найважливіша з людських наук, вона вистраждана людством…» 

- «Умій прощати! Це таки, мабуть, найвище мистецтво життя. Здається мені, що раніше в нас було менше зла, більше було терпимості справді християнської... Як далеко ще нам до висот всепрощення й національного примирення!"

- "Найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, по-моєму, кінець кінцем мусять відчувати себе злидарями. А хто не звідав цього щастя, цієї краси вірності, той не жив по-справжньому..." 

- «Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до України...»

- "Сама історія запитає кожного з нас у цей день: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатен відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?"

СЛУХАЙМО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА – ТО ГОЛОСОМ СИНА ГОВОРИТЬ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ АПОСТОЛ ДУХУ!!!