Блог учителя української мови та літератури Наталії Пацарини

     Любі мої діти, як швидко ви стали дорослими. Наче одна мить, пролетіли шкільні роки. Здається, ніби вчора ми з вами зустрілися вперше… Та з того часу  7 разів схилялися до гімназійного порогу осінні квіти, відхурделило 7 зим, відбуяло білим цвітом 7 весен. 7 разів кружляв над вами тополиний пух, як той вальс, що бентежить душу. «Перші» дзвінки змінювалися «останніми», ми поспішали кудись, планували, мріяли, а ви з маленьких дівчат у білих бантах  ставали граційними паннами, з пустотливих хлопчиків – серйозними і впевненими юнаками. Та ви не просто виросли, за цей час ви стали по-особливому рідними для мене й дорогими. З вами легко, просто й надійно, адже ви – це постійна енергія, мудрість, інтелект, талановиті артисти, музиканти, упевнені спортсмени, умілі танцюристи, креативні художники. Ви веселі, балакучі, непередбачувані, просто класні!    Дякую за прекрасні миттєвості, яскраві спогади, навіть хвилювання й клопоти, дні, а то й вечори, провед...

  Дорогі мої діти, вітаю із закінченням гімназії! Пам’ятайте, що головне в житті  - бути Людиною, бо "тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «Я»".  "Життя, як річку, не перейдеш вбрід, та, може, в ньому і немає броду", тому не забувайте розправляти свої крила, ловити "летючу мить життя", устигайте скрізь і всюди, відкривайте душу тільки щирим людям, впускайте в серце тільки таку любов, яка буває раз в ніколи, не тримайтесь за минуле, не заглядайте надто далеко в майбутнє, шукайте щастя тут і сьогодні, бо воно завжди поруч.  Де б ви не були, як би не склалося доросле життя, знайте, що в рідному домі вас завжди чекатимуть батьки. Усе, що маєте сьогодні, завдяки їм.  Батьки і діти - це любов і сльози, Це вічне щастя і одвічний біль. Це сонце і тепло, сніги й морози, Мед на вуста й на вічні рани сіль. А діти – це щастя і турбота, Відповідальність і тривога теж, Без відпочинку й вихідних робота, Любов така, яка не має меж. Дорогі батьки, разом з ва...