У вінок Кобзареві

     Неначе праведних дітей, Господь, любя своїх людей,

                  Послав на землю їм пророка Свою любов благовістить,

Святому розуму учить(Т.Шевченко)

​

           Щороку ми, українці, у березневі дні з особливою шаною і  любов'ю згадуємо нашого національного Пророка,  приходимо до нього, як  діти до батька на щиру розмову, за доброю порадою, надійною підтримкою. І Кобзар постає перед нами у всій своїй величі – могутній, славний і нездоланний. Скільки років не віддаляло б нас від нього, поет завжди залишатиметься на видноті, немов найвища вершина, що, освітлена свічею його пророчого слова, підіймається над світом широким і вільним.

          «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди», - писав Тарас Григорович про Котляревського, хоча ці слова варті його самого. Волею історії Шевченкове ім'я ототожнене з Україною і разом з її буттям продовжуються, відзиваючись на нові болі, думи, стаючи до нових скрижалів долі. Ми – на вічнім шляху до Шевченка.

           Тарас прийшов у світ, щоб вивести на світову арену цілковито забуту націю, отверзти їй запечатані уста. Слідами біблійних пророків

Святу любов благовістить,

Святую правду возвістить.

           Однак всім нам відомо, який тягар лиха звалився на його мужні плечі за те, що був великим Українцем. Переслідування. Тюрми. Заслання. Пожиттєва зневага з боку царсько-російського чиновництва за його тираноборчу поезію. Та він не скаржився.

          Ліна Костенко  пише:

Каратись, мучитись, страждати, Не застогнати і на мить,

Із кріпаків піти в солдати І в тому пеклі не згубить

Людської правди ні росини, Все зберегти в душі святій

І через горе України Усіх знедолених на бій

Покликати…

           Так, доля була щедрою до Тараса  на круті життєві дороги, однак вона, за словами І.Франка, « не зуміла перетворити золота його душі на іржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм».

Шевченко був справжнім сином своєї України. Йому боліло, що рідний народ «лихом оре землю, лихом засіває», покірно тягне ярмо неволі. Так хотілося Кобзареві бачити щасливою Україну, а господарем у ній – народ, що знає своє славне минуле. Тому й вірив, що

Оживуть степи, озера І не верстовії,

А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії

 Простеляться…

            Вірив, тому сприяв, закликаючи «миром – громадою обух сталить», і з надією промовляв: «Борітеся – поборете!».

             Тарас Григорович заповідав нам, українцям:

Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

                 Виконуючи заповіт Шевченка, з його іменем  і словом Січові Стрільці утверджували Українську Народну Республіку перед московською навалою, складали свої голови за незалежність України воїни УПА; ішли в тюрми  й на заслання «шістдесятники» минулого століття, відстоювали справедливість та волю герої Майдану.

             Але, на жаль, не всі люблять Україну по-шевченківськи. Багато хто, кажучи словами Каменяра, любить її «як кусень сала», а дехто – як шмат ласої території без українців: без української мови, пісні, культури, історії.

Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуваю, Того Бог карає…, -

застерігав нас – і мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх – великий Тарас.  Пильнуймо ж, щоб грізна Божа покара за відступництво не впала на нас і наших нащадків.

          Звертаймось до Шевченка частіше, приходьмо до нього за покликом серця. Пророк чекає на нас і вірить:

І на оновленій землі Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

         Не даймо ледачій волі одурити себе, бо з малих рабів, рабів німих постав великий і вічний народ.

Як умру, то поховайте Мене на могилі,

Серед степу широкого, На Вкраїні милій…

         Виконали обов'язок  - поховали поета, але сповнимо ще його інший заповіт: порвімо кайдани байдужості, внутрішньої несвободи, очистимося перед іменем найбільшого генія української нації, і тоді благословенна буде наша дорога дійсно «в сім'ї вольній, новій».

Тож будьмо гідні нашого великого пророка. Слава Тарасові Шевченку! Слава Україні!

                                               Учитель української мови та літератури Н.М.Пацарина