Для душі...

Там, де неба блакить, де струмок жебонить,
І цвіркун ні на мить не змовкає,
Де лиш тиша одна, де нікого нема,
Чиясь мрія на когось чекає.
Там у травах густих чийсь загублений сміх
Журно ранок в тумані купає.
Вітер тихо між кіс золотистих беріз
Сам собі про кохання співає.
Линуть ніжні слова, де квітує трава,
Де когось чиясь мрія шукає.
Де квіток ще нема, де луна ще німа,
Хоч так хоче гукнути "Кохаю!"
Не гукне, не гукне – літо швидко мине,
Й посивіє вона самотою.
Без стежок по снігах, чиєсь щастя в сльозах
Буде тихо блукати горою.
                                                                               Тереза Угрин

*****

Сріблиться дощ в тоненькому тумані,
Як ниточка в прозорім полотні.
А сонце по його блискучій грані
Тече і душу сповнює мені.

Зустрінь мене. Я повен пожадання
Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання
Ти поглядом ласкавим зупини.

Моя печаль тебе не поневолить,
А тільки радісний розбудить щем,
Немов цього туману срібна волоть,
Замаєна і сонцем, і дощем.
                                                               Дмитро ПАВЛИЧКО


* * *
А знаєш, про що я мрію?
Про вечір. Для нас лиш двох.
День тихо зів’яне, стліє
На полум’ї трьох свічок.
В кімнаті нас двоє й тиша,
І три язички вогню.
А тіні на стінах пишуть
Сумну акварель свою.
Торкнутись тебе? Боюся
Зім’яти серпанок чар.
В очах твоїх утоплюся,
Гамуючи серця шал.
Мовчи. Не полохай тишу.
Крізь тугу мені посміхнись.
Тобі прочитаю вірші,
Що склала давно колись.
Пірнувши у згадок річку,
Нового діждемось дня.
В кімнаті – лиш вогник свічки,
Поезія, ти і я.
                                                                             Тереза Угрин

* * *
Заснуть усі наші біди і радощі,
Наче зірки, що із неба летять…
Є тільки мить між минулим і завтрашнім,
Саме її називають життям.

Може, когось хвилі спокою радують,
Дихають ним піраміди в пісках,
А для зірок, що зірвались і падають,
Є тільки мить, що освітлює шлях.

Може, і ми розминемось століттями,
Мить осяйна десь у далеч летить…
Що бережем і що тратим у світі ми –
Це тільки мить, це одна тільки мить.

Згаснуть усі наші біди і радощі,
Все промине – і нема вороття…
Є тільки мить між минулим і завтрашнім,
Саме її називають життям.
                                                                                    Оксана Лозова